Результати пошуку слова: Тоді ж
Наталья Лукьяновна – Позначена блискавицею
Вона все розуміє, чому ж тоді їй так гірко, так; нестерпно важко? … Чому ж тоді ти досі не пішла звідси, якщо могла? … За що ж тоді вона прирекла на загибель дитя твоєї дочки, а моєї сестри, бідолашної Імке? … Якщо вона винищить нас усіх, хто ж тоді принесе їй дари? … Що ж тоді змусило тебе помилувати його?
Галина Тарасюк – МИТАР ПЕЧЕР ГОСПОДНІХ
Тоді ж чортзна-що творилося! … Чому ж тоді ніхто не почув лементу невинної Доброніги? … Чому ж тоді, коли вони веселою студентською юрбою висипали з трамваю № 20 просто на подвір'я історико-культурного заповідника, Миронові здалося, що він уже колись тут був? … Питав себе: а як тоді жити, коли нема вже з ким край боронити?
Борис Грінченко – Серед темної ночі
Що ж тоді робити людям? … І в їх немає тоді жалю… … — Ну, поки там присилують, а тепер я тобі ось що скажу: підожди ще трохи; навчися поважати батька й братів та не кидатися з кулаками; навчися спершу знову робити, шанувати зароблене добро та не ходити в шинок до жида, то тоді я тобі й дам частку, як побачу, що з тебе хазяїн став.
Михайло СТЕЛЬМАХ – Чотири броди
І тоді знову ж таки від Семена Магазаника, який допитливо заглядав своєю зеленню і піщаником під дівочі вії, Оксана дізналась, що Ярослав має Виїжджати з села. … Для чого ж він тоді кінчав технікуми-інститути? … — Так он звідки знайомий мені ваш голосі І чому ж тоді нічого не розповіли нам? … — Так чого ж тоді ти торгуєшся зі мною?! —
Борис Грінченко – Під тихими вербами
З Копаницею Денис заприятелював тоді, як пособив йому вилізти на старшину; тоді ж і з Сучком зазнався дужче. … Бо де ж тоді мужик візьме землі, як не в їх? … Перелинула садком аж до хати, тоді озирнулася — чи не женеться. … Нащо ж тоді весь цей лад на світі, весь цей порядок, коли через його можна карати, мордувати невинних?
ГОМЕР – Одіссея
Перша озвалась тоді ясноока богиня Афіна: «Годі уже, Телемаху, не будь же такий соромливий! … Ти ж до коня підійшла тоді. … До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався: «Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські! … 535] До веслолюбних феаків одразу ж тоді він озвався: «Слухайте, люду вожді і правителі всі феакійські!
ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Згадав я і сльози моєї матері, котра ревно плакала, коли вдягав я на голову кукіль, і подумав, що мені тоді не було її жаль. … – Вже не маєш сили до великого і справжнього життя… Тоді простягнув Ісакій руки до того, хто світився, як сонце, до того, в кого усмішка, як день, була, і раптом заридав ридма: –